Нас (зірочок) величезна кількість, тільки не у всіх вистачає сил і фантазії, щоб вижити в світі, нас

Нас (зірочок) величезна кількість, тільки не у всіх вистачає сил і фантазії, щоб вижити в світі, населеному нашими фантазіями
Повідомляє  Vita Antn.
Пам'ятаєте, шановні читачі, у своїй попередній конкурсній роботі, яка зайняла перше місце в міському етапі та третє - в обласному етапі конкурсу «Космічні фантазії», я переселила наших «можновладців» в Космос, стверджуючи в самому її початку, що «Космос – це історія про нас самих. Сага про те, як за допомогою фантазії ми можемо перемістити нашу країну та її уряд на майданчик незвіданності та непередбачуваності – космос. І не тільки піднятися до зірок, але і в одному оповіданні з безліччю героїв здійснити захоплюючу, часом, цікаву екскурсію в часі. Для того щоб збулася ця подорож, нам знадобиться багата уява, хоча і її може бути недостатньо, так як все, що закладено в оповіданні, набагато глибше, ніж наше вміння фантазувати. Для цього ще необхідно далеко не поверхово знати ситуацію всередині країни та роботу її керівників...
А тепер йдіть за мною...»
Обмірковуючи цю роботу, я вирішила повернутися в Космос на тому ж «кораблі уяви, вільному від пут простору і часу», подивитися, як і що... Одягнувши скафандр, сіла у зручний фотель і .... не вирушила: щось у глибині моєї свідомості не давало спокою і не писалося літературним стилем, і казково не фантазувалось, рвалася назовні публіцистика. Не знаю чому, просто так вийшло. Читайте мої нинішні фантазії.
Земля чекала 4, 54 мільярди років. Планета рухалася по своєму космічному шляху, стикаючись з сусідніми орбітами, обходячи інші планети. Земля чекала: мільйони кілометрів річок, морів, океанів протікали крізь затоки, які незабаром будуть засмічені. Залишиться лише кілька фантастичних місць з довгими затоками,  куди будуть з'їжджатися тисячі туристів, захоплюючись магією природи. Приголомшлива зелень розпускалась і облітала землі інших держав, не торкаючись поки ще невідомої точки Всесвіту. Вітри огортали простори своєю прохолодою, не чекаючи заселення настільки магічно прозорих озер. А незвідана Земля чекала.
«Якщо хочете побачити майбутнє, то нам вже зараз варто почати замислюватися над поліпшенням, озелененням,  чистототою повітря і простору як всередині, так і навколо нас» - стверджувала я в попередній роботі. І стою на цьому зараз.
Але за рік нічого не змінилося. Космос - все той же неосяжний простір, який пригнічує нелюдське ставлення до живих істот. І тому, як я бачу, нам, людям, природа оголосила війну у вигляді вірусів, невідомих хвороб, лісових пожеж, що беруть у полон і міста. Ми вже побачили град розміром з куряче яйце, ураган, який зносить цілі поселення, війни океанів, змиваючи цілі мегаполіси.... Все це, на жаль, вже не зупинити! Вибухають склади боєприпасів. Це знову Космос говорить: «Немає місця  зброї на Землі»! Яким буде наступний удар? Ніхто не знає! А може це і є те покарання, що приносить нам Космос не тільки на Землю, але і в свідомості її жителів.
Озирніться навколо! Що ми накоїли... Так, саме ми. Ми з вами своїми вчинками розгнівали Космос. У будь-який момент він може знищити нас. Він мстить, зокрема, за вбивство ссавців. Наприклад, від людських рук щорічно гине 50 тисяч дельфінів.
Що загрожує людині в Космосі? Адже Земля, його прекрасна частина, як, втім, і всі інші складові, – це живий організм. Людина, що живе на ній, займає провідне місце у її облагороджуванні, але через те, що ми ще не досягли необхідного рівня розвитку, не усвідомлюємо, що клімат залежить від психологічного стану цивілізації.
Ось деякі катаклізми, що відбулися з вини людини: 1980-1989 р. р. — радіоактивне зараження в Краматорську (СРСР); 19 вересня 1957 р. – радіаційна аварія (Киштимський); 12 грудня 1952р. — аварія в Чок-Риверскої лабораторії (Канада); 18 січня 1970 р. — радіаційна аварія на заводі «Червоне Сормово» (СРСР); 17 січня 1966 р. — авіакатастрофа над Паломаресом (Іспанія); 21 січня 1968р. — авіакатастрофа над базою Тулі (Гренландія); 26 квітня 1986 — аварія на Чорнобильській АЕС (СРСР). Це грім на сполох!
Адже Його Величність Космос періодично нагадує про свою суперсилу, посилаючи, наприклад, грізні знаки у вигляді потужного виверження вулкана Везувій, що стався в 79 році нової ери в Італії. Тоді місто Помпей опинився під шестиметровим попелом. Або нова історія ХХ століття. У 1988 році землетрус у Вірменії зруйнував всі будівлі і вбив більше 2500 чоловік. Як кажуть, без коментарів.
Так, можливо, через те, що я  подумки відправила уряд у всесвіт, і немає порядку на Землі? Так, виявляється, і в Космосі йому не особливо зраділи? І  не важливо, коли це сталося, було таке у фантазії або наяву. Тепер я сміливо стверджую, просто потрібно всіх політиків і чиновників, тобто, тих, кого ми відправили в Космос, спустити з Небес на Землю. І допомогти їм зрозуміти, що народ – ось справжній господар Землі, втім, як і ті, що зараз при владі. Більшість з них в свій час теж були частиною народу, користувалися повагою громадян, дбали про дітей, старих. Невже влада, якою ми їх наділили, сприяє їх деградації? Через те, що чиновників стає все більше, нарощується кількість рейдерських захоплень територій, підприємств, при цьому учасники таких «походів» здають один одного. Так, саме один одного, я не обмовилася. То навіщо політики з таким змістом потрібні на Землі і в Космосі!?
Ви скажете, що це все мої космічні фантазії. Ні. Це результат того, що політики встигли нафантазувати нам з Космосу, де на незвіданих дорогах літають Марс, Сатурн, Юпітер, Уран, а ми, як зірочки, їх оточуємо. «Скільки зірок, скільки світів,

скільки можливих форм життя. Чи ми  є на цій картинці? Звичайні, прості громадяни, люди, люди...», - милуючись світобудовою, питала я в попередній роботі. А в нинішній відповідаю:
- Нас (зірочок) величезна кількість, тільки не у всіх вистачає сил і фантазії, щоб вижити в світі, населеному нашими фантазіями.
Кого б ми зараз, приміром, відправили в Космос? Та нікого. Тому що Космос кричить громами і блискавками, громами і катаклізмами: «Вистачить з мене ваших буйних фантазій! Думаєте, якщо ви мені надішлете чергового чиновника, то вам стане легше. Ні, мої дорогі, почніть з себе. Подивіться, наприклад, на свої дороги. Це ви їх вбиваєте своїм транспортом! А мої ліси, поля, мій зелений простір знищуєте з заздрісною впертістю і послідовністю. Прошу, зупиніться!»
А й справді! Що заважає нам, починаючи з самих себе, тут і зараз, зрозуміти і втілити в реальність наші позитивні космічні фантазії, спрямувати їх у потрібне русло і плисти за течією буття, але в оновленому Космосі, відбудованому молодим, енергійним поколінням, таким як ми, підлітки 14-17 років, несамовито пливучими проти течії.
Але все це плід моїх космічних фантазій, подорож в надрах моєї глибокої уяви. А які у вас космічні фантазії?

Віолетта Антоненко,
вихованка гуртка «Школа журналістики»
ДЦ позашкільної роботи Корабельного району
м. Миколаєва.