Прем’єра спектаклю «Последняя любовь Сонечки Бейм»

-  «Познакомься с Виктором Петровичем, Абраша. Да, сегодня у меня будут все трое моих любимых мужчин. Я всех тебе представлю... Просто, если бы ты приходил чаще, ты бы познакомился с ними раньше.  Нет, Абраша, он не сразу был после тебя. Конечно, я выдержала траур по тебе. Представляешь, какого было моё удивление, корда ты сюда заявился после стольких лет ожидания? Я на самом деле думала, что ты умер... Как же мне было тяжело, Абраша... Любочка плакала, хотела кушать, а у меня молоко пропало. А до кухни молочной далеко было, а Любочка болела. Так я ее на соседскую девочку кидала и бежала... А однажды, это было в январе, было скользко и меня сбила машина. Это был Виктор Петрович. Да нет, я тогда не пострадала. Ну, бок поболел пару дней. Витенька довёз меня до кухни и обратно, до дома. А потом увидел, как мы с Любочкой живем и остался. Нет, не сразу. Витенька был женат, понимаешь?» - це один з монологів з п’єси «Последняя любовь Сонечки Бейм», котра була поставлена в МАРХДТ.
У четвер, 23 листопада, відбулася прем’єра спектаклю «Последняя любовь Сонечки Бейм», режисером котрої був Віктор Смірнов.  Мало того, Сталіна на сцені ще й відмітила свій 78-річний день народження. Віддаючи свої почуття, емоції та витримку гостям, вони у свої чергу робили те саме. У залі стояла невелика напруга, гадаю, кожен немов прожив цю історію всередині себе.
Сергій Гололобов (завідуючий сектором культури ВІТОВСЬКОЇ РДА) щиро привітав Сталіну Василівну з прем’єрою:
- «С.В.Лагошняк – человек-история. Необычайно символично, что в свой День рождения Сталина Васильевна данной премьерой делает подарок николаевскому зрителю. Сегодняшний спектакль с её участием – философский повод для размышления. В этот замечательный день, хочется пожелать Сталине Васильевне только  одного – всеобщего счастья!!!»».
В передчутті незрівнянної гри акторів, а зокрема головної героїні – Сталіни Василівни Лагошняк та зворушливого сюжету п’єси Асі Котляр, миколаївці влаштували аншлаг у залі, бо були розкуплені всі квитки.
Сталіна Василівна зіграла роль сімдесятирічної  артистки Соні Бейм, яка свої останні роки проживає в центрі для літніх людей, в більшості яких  є психічні розлади.
Соня кожен день веде монологи, спілкуючись з колишніми чоловіками Абрашею, Віктором Петровичем (другий чоловік, був моряком) і Альбертиком (відомий художник), яких вже давно немає в живих. Навіть не допускаючи думки про їх смерть, єврейка у своїх розмовах згадує свої минулі походи, які притаманні артисткам; мандруючи у часі та своїх згадках, вона добре пам’ятає дитинство, авантюрні  романи.
У виставі присутні ще три образи:
Василь, який незабаром стає тією самою останньою любов’ю Сонечки. Василь молодше своєї дами на двадцять років.
Сусідку по палаті звуть Марина Андріївна, жіночка завжди підслуховували розмови Соні із «своїми чоловіками» та сумнівалася у її адекватності, хоча через декілька моментів вона все ж таки змінила своє ставлення до сусідки.
Валечка – медсестра, яка турботливо доглядає за 70-річною  артисткою і підтримує усі її ідеї, вислуховує, заспокоює та радіє усім позитивним проявам Соні.
Сценарист Ася Котляр, пишучи п’єсу не вигадала жодної дрібниці, бо сюжет був оснований на реальній історії, котру Асі розказав очевидець.  
Одного разу пансіонат поповнюється новим чоловіком – сорокарічним Василем, який, втративши пам'ять,  не признає нікого з рідних. Молодий чоловік відразу закохується у Софію, не зважаючи на вікову різницю. Розчісує її волосся, обдаровує турботою, любов’ю. Згодом Соня також закохується у парубка, не забуваючи про мрію поїхати до доньки та онуки в Америку, яка вже ніколи не здійсниться…
Віктор Смірнов розповів, що виставу почали ставити з кінця серпня:
- «Всё проходило на одном дыхании. Гармонично. Было единомыслие. Все понимали друг друга от художника Ларисы Нагорской и до выхода спектакля на премьеру артистов к зрителю. Мне кажется единомыслие было и со зрителями. Послевкусие после спектакля, как после поцелуя с любимым человеком. Ощущение роста крыльев за спиной. Не хочется говорить об усталости, хочется говорить о наполненности. В театре уникальный коллектив. Очень талантливый и многогранный, и это не только артисты, но и цеха! Все работают в тандеме. А это главное».
На сцені з привітаннями були присутні й голова облради – Вікторія Москаленко, Неволов Василь - кандидат мистецтвознавства, професор, театрознавець, які вручили подарунки і щиро привітали прекрасну жінку – Сталіну Лагошняк.
Доля акторської кар’єри цієї прекрасної особи була вирішена ще в трирічному віці, коли за збігом обставин вона опинилася на великій, дорослій сцені.
У Сталіни Василівни Лагошняк моральним орієнтиром є любов. Для неї це не абстрактне етичне поняття, а форма існування і в житті, і на сцені. Її любов цілюще для глядачів у партері і для всіх тих, хто супроводжує актрису життя.
48 років Сталіна Лагошняк не покидає сцену Миколаївського академічного художнього російського драматичного театру. Вона дуже швидко прижилася в трупі і стала «рідною» для городян.
Олександр Єгоров також приєднався до привітань, вийшовши на сцену з величезним букетом квітів для Сталіни Василівни:
- «Я хочу поздравить эту молодую девушку, в первую очередь, от Всеукраинского литературного объединения «Феникс». Лично от себя хочу сказать, что это одна из самых лучших дам, которых мне приходилось знать в своей жизни. Три года назад я лично познакомился с этой прекрасной, такой светлой - светлой женщиной. И это был один из лучших дней в моей жизни. Я желаю этому человеку здоровья, добра, счастья, удачи, чтобы она ещё много - много раз процветала на сцене и снялась ещё не в одном фильме!»
Під кінець всі аплодували стоячи, а більшість побігли на сцену, обдаровуючи артистів квітами.